Терниста дорога її життя (cповідь розкуркуленої)

З вулиці линув дитячий гамір. Хлопчаки ганяли на вигоні м'яча, дівчатка спостерігали за грою. « А моє дитинство було позбавлене радощів, - згадувала, споглядаючи невибагливі дитячі веселощі, Ольга Григорівна, - Воно припало на тридцяті - роки «великого перелому». Дитяча пам’ять чіпка: страшні картини розкуркулення, Голодомору знову й знову зринають із глибин її пам'яті, краючи зболене серце.:

-Нас, дітей, у родині було четверо: Проня, Катеринка, Євдоким і я. Мені було лише шість, коли почали зганяти людей до колгоспів. Нас же з сусідами записали в куркулі. І зараз стоїть перед очима, як нишпорять по хатах уповноважені, якісь комісії. Дійшла черга й до нас: позабирали все, і вигнали на вулицю. І пішла я по селу старцювати. Мати Кисета Василя - Катерина, яка жила навпроти, була напрочуд доброю жінкою і завжди виносила мені окраєць хліба. Ночували ми з сестрою Пронею у закинутій клуні, а коли та згоріла - під тинами, у розвалених хлівах.

Далі був Великий Голод. За півроку він звів у могилу спочатку матір, потім батька. Обох ховав старший брат – Євдоким. За що їм така кара, за що?

Згодом Євдоким одружився. Добрі люди радили виїхати чоловікові – бо інакше може підпасти під виселення. Той мало зважав на попередження: за що висилати: старих же розкуркулили, він нікому нічого поганого не зробив, працює, до того-ж на залізниці. Втім, невдовзі таки сталося: приїхали на роботу, заарештували, і відразу – під білі ручки. Не дали навіть попрощатися з дружиною. яка мала ось-ось народжувати. Опинився Євдоким аж на Байкалі, навколо якого якраз тоді прокладали дорогу. На тій дорозі й віддав Богові душу.

А його Катря невдовзі народила Марійку, у сусідському погребі, бо житло у неї відібрала несита влада. Потім вже збудувала землянку. Це невибагливе житло спершу сприймала як палац – після поневірянь по чужих кутках.

Запити на Євдокима, намагаючись відшукати бодай якийсь його слід, подавав вже вже Марійчин син Олексій.

«Ковтнула горя, - згадує Ольга Григорівна, - й наша Проня. Пішла за вдівця Гавриленка Степана. Прихистили вони трьох дітей розкуркулених сусідів. Так йому за це - три місяці примусових робіт на баницькому кар'єрі, без зарплатні.

Стала працювати Проня в колгоспі. Чоловік Степан, навчений гірким досвідом, не наважувався дати прилисток її молодшій сестрі - Катрусі. Проведе було її Проня через річку, хліба дасть та й відпустить. Та йде собі ночувати – то у кущі, то під греблю. На хліб заробляла, пасучи корів. Врешті взяла її до себе Домаха - мамина сестра. Так і жили: вдень корови, на нічліг - до тітки.

До школи ж ходила похапцем, взимку, після того як худобу переставали виганяти на пашу.»

Однолітки всіляко знущалася над дівчатами: то відлупцюють гуртом, то чимось обкидають. Дівчата, однак, давали їм відкоша, й від них зрештою відчепилися.

Активістська нечисть тимчасом продовжувала лютувати. Ось завітали

до батькового брата Петра, розкрила хату, усе забрали до нитки, а родину - на вулицю.

Згодом Ольга перебралася до Глухова, влаштувалася на роботу. І тут було сутужно: заощаджувала на всьому, перебивалася часто з хліба на воду.