Свіжий погляд Антіна Мухарського: "Оні ні в чьом нє віновати"

«Патріоти України» підкреслюють, що він звертає увагу на відсутність критичного осмислення трагедії у більшості російських ЗМІ . Цураючись раціональної тверезої оцінки подій, тамтешні «володарі дум» вже вкотре б`ють по емоціях. «Знову буяють ФБ-дискусії на кшталт "жалко-не жалко" "люді-нє люди", "скорбєть -нє скорбєть".», - зазначає автор.

Мухарський підкреслює: сусідній народ став заручником такого собі «мортального царства» на чолі з кровожерливими покійниками безсмертного полку. Ті вимагають нових і нових людських офір. Тут у пам’яті миттєво спливає розстріляний Вороненков, і його колишній повелитель, який у день вбивства насолоджується зі своєї театральної ложі постановою з вельми красномовною назвою. Втім, чи остання та жертва?

Питання вельми нериторичне, якщо зважити на те, скільки горя і людських смертей посіяла останнім часом сусідня недоімперія. Орест Лютий (сценічне псевдо А. Мухарського – авт.) підкреслює: «І в цьому є парадокс сучасної Росії — всі прекрасно знають "Господі, за что мнє ето наказаніє?". За Чечню, за Грузію, За Україну, за Сирію. Як раніше було за Афганістан, корейський "Боїнг" чи празьку весну. Гріхи Росії страшні і поки не спокуті. Їх безодня і пітьма, їм нема кінця і краю…».

Після Криму, Донбасу, Сирії злочинно - варварська суть потуги, яка майже вісімсот років безперервно відтворює монгольський порух до «останнього моря» стає остаточно зрозумілою світові. На тлі подовження моторошної історичної ретроспективи «великим Пу» Іван Грозний, Микола І, Ленін, Сталін виглядають вже не випадковими фігурами – такими собі самотніми геніями політичного злодійства, а радше, як органічна квнтесенція імперії …, ні, все ж недоімперії зла. Світ, нарешті, осягає її природу. А тому Антін впевнений, що « …коли російський народ знову почне волати (як у 90-х) "Господі, за что мнє ето наказаніє", то вже не буде співчуття і намагання протягнути руку допомоги, дати кредити і нові технології, направити гуманітарну допомогу і миротворчі місії. Бо всі ті, хто волатимуть про допомогу, були співучасниками страшних злочинів проти інших народів, котрі приймали смерть і муки за їхньої мовчазної згоди. Згоди тих, кому було байдуже, і взагалі нас...ти на все, бо "я чєловєк малєнькій і от мєня нічьо нєзавісіт".

Тільки не треба, що все це не про нас. По – перше, як зазначає Мухарський: « … це лише російські квіточки, до яких нам з одного боку як до Місяця рачки, а з іншого — це трапилось майже у нашому городі.», по – друге : « Нам - головне вистояти. Бо конаюча імперія у першу чергу прийде по ті душі, які ще не визначились з ким вони. А таких у нас багато. Україно, тримайся, бо цей рік буде вирішальним!» Кінцівка не оптимістична, але й без сльозливого песимізму – скоріше дієва настанова.