На чергову річницю трагедії ЧАЕС громадяни колишнього СРСР згадують про свій досвід життя з Чорнобилем та подолання його болю, зазначають "Патріоти України". Вони також роблять певні висновки з тієї історії, розглядаючи її як у загальному контексті радянської минувшини, так і через призму сьогодення. Ось якими думками з читачем на своїй FB сторінці ділиться на чорнобильські роковини Катерина Маслова:
"Я виїжджала з Києва з сином 11 років і дочкою 4 місяців. Неначе назавжди. І знайомі говорили, що Києву кінець. Добре пам'ятаю, як вешталася по квартирі, і не могла вирішити, чи брати зимові речі. І не могла зрозуміти, що це не сон. Добре пам'ятаю, яка була дика жара, і як наш "Запорожець" обганяли автомобілі, з вікон яких стирчали діти, собаки, речі і заплакані обличчя господарів.
Я завжди знала, що Совєти – це смертельно для людей, я їх ненавиділа. Але в «чорнобильський рік» я вперше відчула на собі РІК 1937-ої. Повну безпорадність і безумну ненависть до влади. Я розуміла, що ми піщинки, і нас просто списали з числа живих. У 1986 році нас кинули виживати поодинці. Кожного. Ми з 4-місячною дочкою вижили завдяки моєму 11-річному синові. Він нас врятував в чужій країні в чужих, по суті, людей. Нам пощастило...
Пройшло багато років – 31, якщо бути точною. При владі мерзотники і покидьки, страшніші за комуністичну орду, хоча тоді, 31 рік тому, здавалося, гірше не може бути."
Мер Конотопа Артем Семенихін стверджує: на заході "Українського вибору" колишня керівниця Держархіву пані Гінзбург роздавала гроші присутнім прямо з величезного рюкзака. Мер Конотопа Артем Семенихін, який власноруч розігнав акцію "Українського вибору",...
Комуністична влада Польщі не погидували назвати депортацію "остаточним віирішенням української проблеми", вживши нацистський евфемізм, що позначав Голокост. Напередодні 70-річчя операції «Вісла» ТСН.ua спільно з Українським інститутом пам'яті опублікув...